| gen. |
ничего себе; нечего сказать; что надо (у знач. прикм. – непоганий, такий як треба: Нівроку зять, не зять, а дуб, тернові очі, чорний чуб, з обличчя видно – дружелюб (І. Гончаренко) • Краля хоч куди! Нівроку собі дівчина. (Д. Бузько) • Гарний хлопець, нічого сказати. І вгору вигнався, і на вроду – нівроку. (К. Гриб) • Хазяєчка з тебе, нівроку!.. (В. Речмедін) 4uzhoj); неплохо (– Як ви себе почуваєте, містер Бертон? – Нівроку, – недбало відповів англієць. (М. Дашкієв) • – Чи добре чується мій син Яролюб? – Нівроку, – відповіла княгиня. (І. Білик) • Вже чверть століття пружні вітри степові цілують її вуста, обпалюють щоки. І почуває себе Оксана Іванівна, як кажуть, нівроку. olgaberezan); не на шутку («Каміння з неба» стало реальністю і нівроку налякало і російських туристів, і місцевих колаборантів, попри їхню браваду.  zaxid.net 4uzhoj) |
| vernac. |
тьфу-тьфу (у знач. вставного слова) Вживається для вираження побажання не принести горя, не наврочити кому-небудь своїми словами: – Оце було йду вулицею та й чую, як люди говорять: – Ну та й гарна ж, нівроку, удовина дочка!... (І. Нечуй-Левицький) • А її син – орел хлопець! Як дуб кремезний. Та й старенький її, нівроку, ще кремезний, трижильний. (І. Багряний) • [Осадчий:] Та й ви, Михайле Йвановичу, нівроку, – ніби помолодшали. (Л. Смілянський) 4uzhoj); не сглазить бы (у знач. вставного слова) Вживається для вираження побажання не принести горя, не наврочити кому-небудь своїми словами: Але проти минулого я тепер, хвалити бога, заможна людина: маю власного коника й візок, дві корівчини, які, нівроку, дояться, та ще одну, що ось-ось отелиться.
• І з такими заробітками спробуй нагодуй, нівроку, повну хату голодних ротів, дай боже їм усім здоров'я, та ще прохарчуй коняку, яка не хоче знати, що там у коментарях до Біблії з цього приводу сказано. (Шолом-Алейхем)) |
